Владислав Фіндиш (1907-1964)

foto

Владислав Фіндиш народився 13 грудня 1907р. в Костенку Нижнім біля Кросна в Підкарпатті. Після закінчення початкової школи якою керували в його родинній місцевості сестри Філіціянки продовжував навчання в гімназії ім. Коперніка в Кросно. Після її закінчення в 1927р. вступив до Вищої Духовної Семінарії в Перемишлі, де ректором в той час був отець Ян Баліцький, проголошений блаженним в 2002р. Прийняв свячення 19 червня 1932 р. Працював вікарієм в Бориславі, Дрогобичі, Стрижеві і Яслі. В 1941 р. Став адміністратором, а в серпні 1942 р. Настоятелем парафії Св. Апостолів Петра і Павла в Новому Жмигороді біля Ясла (тепер перемишльська дієцезія).

Під час II світової війни не лише з величезним запалом та самопожертвою служив як душ пастир, але також організовував матеріальну допомогу потребуючим і листувався з парафіянами вивезеними на примусові роботи до Німеччини. В 1944 р. через околиці Ясла проходив воєнний фронт. Новий Жмигород, так як і навколишні місцевості, був практично дощенту знищений, а жителі переселені. Серед примусово виселених був також і насоятель, о. Фіндиш, який повернувся до парафії в січні 1945 р. Після повернення розпочав організацію матеріальної допомоги для тих які зазнали втрат і для відбудови містечка, а також католицьке захоронення жертв війни. Своєю допомогою обіймав усіх мешканців, не зважаючи на національність, чи віросповідання, завдяки чому багато лемківських родин уникнули переселення в рамах т.зв. операції „Вісла”. На запальну душ пастирську діяльність яка за мету мала відбудову не лише матеріальних руїн які залишились після війни, але передовсім віднову віри, релігійних практик, а також морального життя, комуністична влада відповідала переслідуваннями. З 1946 р. Служба Безпеки слідкує за діяльністю отця Владислава Фіндиша. В 1952 р. шкільна влада звільнила його з праці катехети в місцевому ліцеї. Йому також заборонили перебувати в приграничній зоні, що унеможливлювало його душ пастирське служіння в значній кількості парафій.

В роки ΙΙ Ватиканського Собору приймав активну участь у ділі „Добрих діл собору”, якого ініціатором був єпископат Польщі, метою цього діла було поглиблення віри, а також духовна підтримка справ собору. В цей час у 56-літнього жмигородського настоятеля дуже погіршується стан здоров’я. В вересні 1963 р. мав операцію по видаленню щитовидної залози і очікував на операцію раку стравоходу, заплановану на грудень того року. Під час одужання о. Фіндиш повернувся до Нового Жмигороду і продовжував діло духовної віднови парафії. До своїх парафіян написав понад сто листів – закликів, в яких заохочував до віднови релігійного життя: частішого відвідування церкви, життя таїнствами, відкинення п’янства та родинних і сусідських суперечок. Листи свої також адресував до тих які жили без таїнства подружжя. Настоятель пригадував їм про потребу поєднання з Богом і врегулювання своєї ситуації з Церквою, пропонуючи свою допомогу у прийнятті таїнства подружжя. Деякі адресати відчули себе приниженими закликами настоятеля, та скаржились на нього комуністичній владі, кажучи нібито частину парафіян він примушує до релігійних практик, а іншим зовсім відмовляє. 25 листопада 1963 р. о. Фіндиш після допиту в прокуратурі Жешова був заарештований. В цей самий час в його помешканні представники Служби Безпеки зробили ревізію. Під час показового процесу, який відбувся в днях 16-17 грудня 1963 р. в обласному суді в Жешові, йому закидали примушування громадян до релігійних обрядів та практик, чим він нібито порушив ст. 3. Декрету про охорону свободи совісті та віровизнання з дня 5 серпня 1949 р. настоятель з Нового Жми городу був засуджений на два з половиною роки ув’язнення. Про цей процес писала преса усієї Польщі, знеславлюючи особу ув’язненого.

О. Фіндиш два перші місяці позбавлення волі відбув у в’язниці на замку в Жешові, а в січні 1964 р. був переведений до в’язниці на вулиці Монтелупих у Кракові. На захист ув’язненого священика, який потребував лікування, виступили керівники перемишльської дієцезії і адвокат. Проте прокуратура як і суд, спеціально посилаючись на фіктивні перешкоди, відкидали усі жалоби, відмовляли дозволу на лікування і проведення обов’язкової операції на рак. Через це, а також внаслідок фізичних та психічних знущань, стан здоров’я в’язня різко погіршувався. Через надзвичайне знесилення 29 лютого 1964 р. він був умовно звільнений з в’язниці і повернувся до Нового Жми городу. Помер через декілька місяців, 21 серпня. Його похорон став великою публічною маніфестацією віри і спротиву діям комуністичної влади. На гробі свого настоятеля парафіяни, які від самого початку бачили у ньому справжнього мученика за віру, зобразили мотив Ісуса Доброго Пастиря, який готовий віддати своє життя за довірені йому вівці.

На прохання мешканців, священників інституцій регіону, ординарій жешівської дієцезії, єп. Казимир Гурний, 27 червня 2000 р. розпочав беатифікаційний процес на рівні дієцезії. 20 грудня 2004 р. Конгрегація Канонізаційних Справ, за дорученням Святішого Отця Йоана Павла II, видала декрет про мучеництво Слуги Божого: „О. Владислав Фіндиш, зміцнений благодаттю Божою, відважно терпів багаторазові переслідування та страждання. Будучи свідомим небезпек які йому загрожували, не ухилявся від обов’язків священика і не жалкуючи власних сил, турбувався насамперед про духовне добро своїх вірних. З великою мужністю терпів переслідування комуністичної влади, а страждання які зазнав у в’язниці, призвели до його смерті. Слідуючи за прикладом Божественного Спасителя, пробачив своїм переслідувачам і молився про їх навернення.” (фрагмент з декрету). Підтверджено, що о. Фіндиш помер внаслідок завданих йому страждань у в’язниці in odium fidei, тобто. через ненависть до віри, а також підтверджено факт його мучеництва.

Справа о. Владислава Фіндиша, це перший закінчений беатифікаційний процес, повсталої у 1992 р. жешовської дієцезії, а також першою підтвердженою офіційно Церквою мученицькою жертвою  комуністичної системи в Польщі.